30 років відновлення Незалежності України
💙💛 Зі святом усіх причетних! Із 30-ю річницею самостояння! - це я цитую українського поета Станіслава Чернілевського. Геніальний вислів, чи не так? Найперше - вітаю тих, кому це свято належить за правом, хто виборював Незалежність України для нащадків. Для нас із вами. Їх лишилося так небагато, і я уявляю, як кожен з них радіє, що діждав сьогоднішнього дня, що побачив молоду, самостійну, натхненну державу, яку виколихував, як дитя, і усі ці роки із гордістю і зажурою споглядав, як вона дорослішає, зводиться на ноги, помиляється, виправляється, але живе! Вони вклали у це плекання всіх себе, всі свої сили й надії, віддали найкращі свої роки. Нашій країні. Нам із вами. Уклін їм і дяка.
Наступними вітаю українських воїнів, які роблять нас сильними сьогодні, чітко знаючи, за що стоять і за що стоятимуть надалі.
Далі - наше покоління, якому Незалежність у 1991-му дісталася задарма. Ми були дітьми (хто - за віком, хто - за світоглядом) і не могли уповні осягнути цей дарунок долі. Тільки пізніше, подорослішавши, ми збагнули, як це - бути незалежними, а частина з нас (цікаво ж, який відсоток?) дізналася, як це як це - бути гордими з того. Ще менша частина відчула, як це - бути вірними, як це - бути гідними наслідування, як це - мати у серці стільки любові, щоб осяяти шлях собі та іншим. Ще дрібка заглибилася у вивчення скарбу, який дістала, та навчилася аналізувати досвід України на шляху до Свободи, всипаному граблями, і навіть вміє ті граблі оминати.
Далі вітаю усіх, хто доростає до розуміння Незалежності. До відчуття національної гідності. До необхідності самоідентифікації. До прийняття болючого досвіду попередніх поколінь. До прийняття її мови, її символів і кодів - усього, чим би ця країна вільно дихала і жила, якби не...
Сподіваюся, моя тридцятирічна Україна (а насправді набагато старша) скоро здобуде зуби мудрості - і робитиме менше помилок. І стане на шлях розвитку й не плодитиме нащадків, яким "какая разница, которьій час - какой век - какой язьік - какой царь в голове". Що осягне нарешті: самобутність - це круто! І припинить воліти бути схожою на когось.
І, так, мова має значення. Вона - запорука самодостатності і, зрештою, миру. І проростати вона має з родини. Дайте нарешті спокій вчителям. Ви мали б привести в школу дітей українцями, а не чекати, що вам такими їх видадуть по завершенні.
Висловлюю надію, що ті, для кого Незалежність - просто добрий привід поселфитися, колись проростуть нею ізсередини. Я їм того щиро бажаю. Оцей момент, коли тебе накриває відчуття причетності до своєї країни, - у ньому є щось божественне. Інша справа, що неактуалізовані знання і навички - мертві. Щиро бажаю їм жити!
А ті, для кого свято Незалежності - черговий привід набухатися, то хай собі вдавляться. Це не їхнє свято. Не їхня країна. Не їхнє життя. Позичене.
Із побажань молодій країні - більше вірних синів і дочок, що відчувають материні потреби. Більше чуйних, які дослухаються до її мудрості та вміють спілкуватися між собою. Більше надійних, які нікому не дадуть її образити. Більше гідних, які ніколи не продадуть. Більше самостійних, які знають, як зробити її життя кращим. Більше розумних і поміркованих, які не позбавлять її майбутнього. Більше дипломатичних, які заручаться підтримкою світової спільноти. Більше щасливих, які наповнять її життя дитячим сміхом, материнською гордістю і вдячністю Долі.
Хай би їй менше боліло...
Зі святом, любі мої. Кожен з нас любить Україну по-різному. Хто - за красу, хто - за велич, хто - за людей. Я теж люблю її за все це. Проте найбільше люблю за Шлях до себе справжньої, за безліч відкриттів і викликів, які мене змінюють і вдосконалюють... Які дають мені шанс.
Вона неймовірно щедра і терпляча!
Я щаслива, що ми є одна в одної. Мені дуже хочеться стати такою, якою вона могла би пишатися. Як Мама.
Я дякую, що вона дає мені сили. 💙💛