ПРО МЕНЕ ПРОЗОЮ:

 

Тетяна ЯРОВИЦИНА

(поет, провідник творчого струму, волонтер від громадськості, координатор мистецьких проєктів, перекладач... )

Народилася в місті Києві. Наперекір літературним здібностям здобула технічну освіту й 17 років життя присвятила інженерії в енергетичній царині. Нині у вільному польоті.

Кохаюся в поезії, літературі. Щиро пишаюся своїми творчими побратимами, їхніми сутнісними здобутками. Чим можу, допомагаю.  

Уболіваю за становлення української нації, рідної мови та культури. У 2014 році свідомо перейшла на українську. Є співорганізатором літературно-просвітницьких проєктів, зокрема міжнародних.

Лауреат і дипломант низки всеукраїнських фестивалів поезії та авторської пісні. Автор книжок «Контрастьі» (2011), «Тендітна Сила» (2017)«Я буду тінню твоєю, Світе!..» (2019), співавтор колективних збірок поезії, публікацій у часописах, автор текстів пісень. Брати участь у конкурсах на здобуття літературних премій не випадало.

Роблю перші спроби перекладацької діяльності. Упродовж останніх чотирьох років разом зі своїми друзями здобула цікавий досвід перекладу оповідань для дітей «Рассказики о Мышонке» (автор В'ячеслав Купрієнко; основні перекладачі - Т.Яровицина, І.Рубцов). У 2019 році результатом незабутньої спільної праці став вихід друком українськомовного видання «Мишасько і розгардіяш» (Київ, "Гамазин"). А оскільки у автора з винахідливістю все пречудово, книжку рекомендовано Академією безжурних наук, дитячих питань та дрібничок!

Інтерв’ю тут:
"Культура і Життя"
"Емігрантське Радіо"

ПРО МЕНЕ ВІРШАМИ

Поетове щастя

В мені безпощадно боровся поет
з дівочою дріб'язковістю,
аж вирвався із повсякденних тенет
до виміру Випадковості!
Відтоді я - диво якесь неземне.
Не всім до душі пояснення,
що коло речей більш не вабить мене
довічно німим ув'язненням.
Хіба ж від свободи себе вбережеш,
як в серці вона вгніздилася?!.
Рідненькі мої натерпілись, авжеж,
моїх «неземних» властивостей...
Замріюсь - бринить, перед очі стає
прогулянка сонцедниною,
зачуте дитяче «Оце все моє!!!»
над буйною полониною.
Люблю рідну землю, нестримно люблю -
таку ризиковану мáю честь! -
із зайвим прощаючись враз, без жалю,
за очі людські тримаючись.
І так все життя: від землі - до людей.
Ногами. Словами. Подумки...
I байдуже часом: а хто ж я i де,
й униз чи нагору сходинки!
Удома - відлюдько. І поміж людьми.
На вільний політ приречена.
Поетове щастя - дотичності мить
весни до крила лелечого.
Не маю нічого. Лиш слово - Моє.
Куди з тим «майном» податися?!
Та все ж я безмірно багата, бо є...
бо є куди повертатися.

©  Тетяна Яровицина