А він іде

А він іде, покинувши кохану,
туди, де звірство й людяність зійшлись.
А він іде долати нездоланне,
забувши про намріяне колись.
Він ще не знає про фантомні болі.
Він повний сили, віри і снаги
та відданий країні і любові.
І навіть поважає ворогів...

До чого байки?.. Хочеться до сказу
прожити добру мірку власних літ
у спокої, у мирі, без відрази,
віддавши серце стомленій землі!..
В палкій любові викохати діток
без воєн і кривавих перемог...
Онукам зачаровано радіти
і зустрічати немочі удвох.І жити. Жити! Скільки стане серця.
В полоні поцейбічної краси
дивитися на світ в чотири скельця
і лагідно всміхатися до всіх...

Він зброю взяв. О, як судомить руки!
«Комусь та й треба», - стримано сказав.
Зітхнув - і рушив в напрямку розлуки...
Хоч все, що малось, кликало назад.
Земля батьків жаским волала криком!
Поясниш достеменно їй хіба,
як важко бути справжнім чоловіком,
якого в бій покликала доба?

Тетяна Яровицина