Друга презентація "ТС" у Музеї шістдесятництва
Друга презентація "Тендітної Сили" відбулася в Музеї шістдесятництва. Ну де ще окрім? - коли високий дух 60-ництва такий подібний до духу сьогоднішнього часу... Коли Видавництво «Смолоскип» є провідним видавництвом, яке з часу свого заснування зберігало спадок українців, - той, який навіть самі українці подеколи чи то не бачать, чи то не годні оцінити, як належить...
Сказати, що було почесно презентувати книгу у цих стінах, де витає незламний дух наших класиків, які дивляться просто в душу з чорно-білих світлин, - нічого не сказати...
Приємно було почути від провідного наукового співробітника Музею Цимбал Вікторії Михайлівни, шістдесятниці, активного члену Клубу творчої молоді, очолюваного свого часу Іваном Світличним та Аллою Горською, слова про те, що книга "не відпускає і тримає в напрузі".
Тож, за доброю традицією, відштовхнувшись від пафосного слова "презентація", ми одразу перейшли до щирої сповідальної розмови про наболіле.
Трохи розповіла про початок свого прозріння і наступного за ним дорослішання, яке стало можливим завдяки... російській жінці з Приуралля. Це сталося... у зоні суворого режиму колишнього ГУЛАГУ «Пермь-36», нині - «Музею співробітників НКВС», а за мого візиту туди довоєнного 2013 року - Музею пам'яті жертв політичних репресій (відчуваєте різницю?). Отож!
Тоді штатний екскурсовод Музею Ірина Таще (звісно, вона вже там не працює) відкрила мені, українці, дорогу до Василя Стуса. Та і як могла зреагувати на те душа киянки, на Василеві вірші українською за 2 тисячі кілометрів від рідного дому - на порозі карцеру, де був закатований наш великий земляк, поряд з камерами, звідки змогли повернутися в рідну землю лише в трунах Стусові побратими Олекса Тихий і Юрій Литвин, де відбували своє тривале ув'язнення Левко Лук'яненко, Василь Овсієнко та інші наші мужні співгромадяни, про долю яких прихильники дутого благополуччя СРСР та ковбаси за 2,20 і знати не знали і чути не чули (а якби сталася нагода - воліли би одразу забути про подібне Знання)?!..
Отже, прохання російської жінки "Дівчата, ви з Києва? Зробіть мені ласку: знайдіть на Байковому кладовищі могилу Василя і поклоніться йому від мене! Це - мрія усього мого життя, та у мене в Києві крім нього нікого немає!", стало доленосним, мало своє логічне продовження і триватиме в просторі й часі доти, доки жива буде правда і пам'ять про неї по обидва боки кордону...
Тому за день до презентації я вже знала, з яким віршем я звернуся до відвідувачів Музею... І звернулася! У скороченому варіанті це звучить так...
Ментальность не выбирают.
И корни. И отчий дом...
Убогая хата скраю
была и моим грехом.
Душе не хватало силы
у-края-нность превозмочь.
Большая страна Россия!
Спасибо тебе за дочь!
...Кто знал, что легко, крылато
во славу грядущих дней
Она отодвинет хату
от края судьбы моей?!.
© Тетяна Яровицина
Потім трохи поговорили про адекватних людей по той бік кордону, які втрачають розуміння роками нажитих рідних і друзів, бо підтримують Україну у її прагненні до волі. Прозвучав вірш «Сіячі»... Побіжно ми торкнулися трагічних історій моєї власної родини, що натерпілася за часів Совєтов. тим самим я пояснила людям, чого я маю майже маніакальну потребу нагодувати людей. Дається взнаки генна пам'ять голодоморів...
Повертаючись до подяк людям, які допомагали створювати і викохувати цю дуже важливу для мене книжку, озвучених на першій презентації, хочу подякувати прекрасному фотографу і чудовій скромній людині, Анні Семеновій за фото (тут я тримаю свою першу книжку "Контрасти"),
яке, мовби "в будинку, який побудував Джек", «притягнуло» до себе мальований портрет, котрий (виявляється, з легкої руки поетеси Лариси Пугачук, що виросла на мальовничій Хмельниччині, а нині мешкає в Росії), намалювала її рідна душа з Іспанії Неля Пінчук, про яку вже йшлося раніше. А потім вже Аня допомогла зробити макет обкладинки, який Ви можете бачити в оригіналі, - щоправда, з певною поправкою на примхи поліграфії.
Дякую тобі, моя мила подруго!
До речі, фотоколажі з цієї події - її рук справа. А ще зверніть увагу на витончену хусточку на шиї цієї дівчини! Власне виробництво. Раджу! Друк національних орнаментів на справжньому італійському шовку вельми дорогий, але вартий коштовного подарунка!
Мандруємо далі...
Коли я минулоріч опинилася у лікарні із запаленням легенів, мене знайшов портрет із віршованою присвятою від Лариси. Різні обставини, в тому числі, скромність, не дозволили мені ширити цей по-дружньому великодушний аванс, оскільки я завжди остерігалася видання бажаного за дійсне і надавала перевагу красномовності вчинків.
"Тендiтна сила"
Пташко, куди ти летиш,
як не боїшся злітати?
Вітер і буря довкіл -
чуєш, здригається світ.
Рідна, та застережись -
горем стріляють гармати,
небо зрізає дощем
цвіт, що іще не розквіт.
Пташко, яка ти стрімка,
не полохлива, безстрашна.
Крила неначе ламкі,
тільки незламні вони.
П'єш, не вагаючись, всю
болем наповнену чашу,
сміло летиш у вогонь
самих пекучих горнил.
Птахо, ти людям несеш
щастя п'ятипелюсткове
навіть у цій нелюдській
«неофіційній» війні.
Господи, убережи
цю відчайдуху, що словом
б'ється на передовій
з воїнами нарівні.
© Лариса Пугачук
Хочу подякувати Ларисі не тільки за це. По-перше, за посильне свідоме меценатство. По друге, я вдячна їй за ту увагу, яку людина, хоч як би морально важко їй не було, приділяла редагуванню моєї збірки - я в числі інших надіслала матеріали і їй. Вдячна їй за зауваження і поради, які надходили протягом усіх 2 років редагування збірки. А ще - за те, що вона, будучи щодня на зв'язку, з усієї сили утримувала мене від ненависті, нотки якої час від часу проривалися у віршах (чи в листах до неї). Інакше книжка вийшла би кричущою і руйнівною, а не цілющою. І, звісно, - возвеличивши руїну людського серця, одразу програла б у рази.
Сонечко, я тобі щиро вдячна за твою людяність!
І, попри те, що зараз не час для всеохопної любові, я ціную і бережу оту ниточку-павутинку, яка дає надію, нехай ілюзорну, що пострадянські народи переростуть імперський шовінізм та отой злиденний примітивізм мислення, який впав на їхні голови за Совєтів, вивищаться над питаннями геополітики і розбрату... Ясна річ, це стане можливим лише через прощення. Прощати є кого і є за що. А от чому? - питання, наразі непідйомне для мого розуміння.
А, ну так... ще одне... Як не важко про це казати, щиро вдячна ворогам, які вчать нас розуму, і колишнім друзям, зокрема, поетові-кримчанинові за репліку трирічної давнини: "А я буду, Танечка, вас читать - интересно наблюдать, как вы будете ломаться..."
П Е Р Е Б О Р И
Мій народе,
ти в мене на світі один!
Вже відспівано «старшого брата».
Людомори,
зачистки, політтабори -
скільки можна
терпіти це?... П е р е б о р и!
Вічність в землю вроста
під прицілом хвилин,
і землі вже несила чекати.
Де ти бачив народ,
що, прогнивши, воскрес?
Самозраду плекати не варто.
Перед тим, як
звестися з пошерхлих колін,
доторкнися
чолом до святої землі,
спраглі очі
здійми до роздертих небес!..
Як подужаєш
п е р е б о р о т и с е б е -
перебореш і звіра, і ката.
© Тетяна Яровицина
Я щиро вдячна тим людям, які прийшли мене підтримати - і душі поетичні, і душі вельми практичні. Давно не бачила своїх одногрупників і дівчат-хлопців, з якими ми бачилися щодня протягом 5 років у рідному Політесі. І те, що вони прийшли з дорослими дітьми, які в усі очі споглядали творців, що постали перед ними, і слухали, затамувавши подих, а по завершенні дякували й запевняли, що було цікаво, - добрий знак. Не дарма переводжу продукти.
Приємно було подарувати «Тендітну силу» тим людям, яким було зроблено присвяту в цій книжці. Серед них були знаний декламатор Шевченка Олександр Ліщенко,
директор Центру соціально-психологічної реабілітації №1 м. Києва Ірина Дуванська та волонтер Центру - Олеся Кривопиша,
ніжна і вольова перлинка проекту «НЕПЕРЕМОЖНІ» Ольга Зікунова.
Люди, дякую, що ви є! В мені і навколо - вчите на українку і наснажуєте до цього непростого процесу!
Також не давали мені спокою очі хлопчини з Луганська, який пройшов важкі манівці, перш ніж відчув себе українцем. Тож цього разу я з усієї тендітної сили працювала на молоді очі і вуха, доносячи їм своє бачення. А висновки - бути чи не бути рабами - хай роблять самі.
Я вдячна своїй команді, яка вже вдруге збирається в майже незмінному складі і несе Слово - своє і класиків, ну й тих, у кого щиро вірить...
Дякую Вам, Галино Яблонська,
https://youtu.be/IyWuJLJKCk8
Михайле Орлюк,
https://youtu.be/Pb3p0wIUw_E
В'ячеславе Купрієнко,
https://youtu.be/msbSulonb7E
Ігоре Рубцов,
https://youtu.be/i3slVzNrWbI
Денисе Фелько
https://youtu.be/pJZxsl2JRDc
за підтримку, віру і за Вашу справжність!.. Ну й за світлі дороговкази - вірші шістдесятників - Василя Стуса, Ліни Костенко, Катерини Мотрич...
ДО ЗУСТРІЧІ, РІДНИЙ!
Коли не зарадить ніхто,
допоможе Слово:
здере із очей
полуду лихих нестям,
розрадить, знеболить,
зігріє тебе раптово,
відпустить гріхи
марнування свого життя...
Покаже шляхи,
про які ти іще не знаєш,
подасть на долоні
дарунком тебе - тобі.
Відкриє світи
і штовхне у таку глибінь,
в якій потонути -
зазнати земного раю...
Повірити дасть
у початок життя в житті,
в життя над життям,
як до цього душа готова.
А поки, народе,
постій на межі, постій...
До зустрічі, рідний,
у світі земного Слова!
© Тетяна Яровицина
Велика вдячність українцям-представникам інших країн: дружині посла України в Таджикистані п. Світлані Нікітюк
та нащадку славного художника, вихідця з України Петра Кравченка - п. Павлові Кравченку з Австралії. Цій зустрічі ми завдячуємо проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи», який притягнув у своє поле цих чудових людей.
Наші нагороди учасникам і подяки сподвижникам були вручені їм наприкінці заходу. Вкотре переконуюся: скільки наших світочів-українців розкидано світами!
Дякуємо заступникові директора Олені Лодзинській, Цимбал Вікторії Михайлівні та всьому дружному колективові за гостинність і за можливість бути почутими - саме в зрізі того, що наболіло... Якщо доречне таке порівняння, то першу презентацію книжки можна назвати своєрідним «присиплянням», або «уроком любові», а цього разу ми прагнули пробудження, себто, «уроку відродження». Дарма що ми усі трохи хвилювалися, що людей важко буде зібрати вдруге (бо ж літо), - наші побоювання виявилися марними.
До речі, під час чаювання і частування я спитала пана Павла, чи не їдять у них в Австралії пиріжків з кропом, він сказав, ні, «але моя бабуся саме такі робила...» Щаслива була нагадати людині про дитинство!
Півгодинний ролік з події тут:
Дякую за фото-, відео- Анні Семеновій, В'ячеславу Купрієнку, Ігорю Рубцову.
Що поробиш, потребую Вас, друзі! ))
Дякую всім, хто ширить інформацію про зустрічі Тендітної Сили з народом!
Заздалегідь вдячна за відгуки!
І ще одне! Дякую усім тим, хто говорить до мене українською!
Шануймо державу, в якій живемо!