Мистецтво розгардіяшу в Бібліотеці імені Котляревського

"Автор міг би самостійно впоратися з влаштуванням вищеозначеного безладу. З командою перекладачів гарантія успіху не викликає суперечок, тому що він і є - Мишасько, а ми - хто завгодно, залежно від образу, чий текст начитуємо прямо зі сторінок книжки. Наші слухачі - публіка поважна, це учні третього класу однієї із столичних шкіл-інтернатів. Вони не попустять, якщо їм підсунути лажу. Але ми не надто хвилювалися, зберігаючи в собі зернята дитячості. Гамір під час зустрічей із дітьми допускається. Страшна повна тиша. Тиша означає байдужість. Її не можна пережити ні автору, ні помічникам. Тому перевтілення тривали протягом всієї зустрічі.

Не пам'ятаю, скільки презентацій дядь Славиної книжки ми зробили, про кожну я писав звіти і певні "технології" ви можете помітити. Незмінні мармизки у збільшувальному склі, бо це "реквізит" із оповідання. Так само і мильні бульбашки, ну як без них. А коли автор взяв у руки гітару!!! Що коїлося на поверхах прямо над бібліотекою!? Весь клас і, мабуть, кожен із дорослих, присутніх у залі, підспівували, прихлопували, тупотіли ногами і навіть гавкали у приспівах. Гармидер зчинився зразковий, точніше позитивна розрядка емоцій. Ви самі все побачите бісики в очах, сплеск веселощів, а десь і обнімашечки, які мене навіть розчулили до глибини душі.

Тетяна змушує мене помалу розкривати секрети перекладацького процесу для читачів фейсбуку. Правку тексту вношу і додаю до опису запропоновану дітям Таньцею гру. Вони мусили відгадувати, як довго ми працювали над оповіданнями, створюючи український варіант "Рассказиков о Мышонке". Пропозицій було достатньо, наведу лиш крайні варіанти: від "шість годин!" до "п'ять год!" Насправді, ми вклалися у чотири роки, та, живучи на контрасті між виснаженням і задоволенням, могли би шліфувати книжку досі. Можливості обмежені лише середньою тривалістю життя людини. Так от, щоб не впадати у крайнощі і було поставлено жирну крапку в роботі." - співперекладач, поет, письменник Ігор Рубцов