Вогник

От і рік проминув... Як раніше, своїх не зрікаюсь.
Ще лежить на виду пережитого лиха печать...

...Я тобі, милий Вогнику, другу добу сповідаюсь -
і ословлюю те, про що губи так гірко мовчать...
Ми нарешті самі. Час поплакати рясно і дрібно,
бо почути, здається, спроможний лише ти один....

Це так глибоко, Вогнику! Тож, щоб відкритись, потрібна
кришталева довіра й багато-багато годин!..
Важко сильною бути й на вістрі плекати надію,
і соромитись вічно прилюдного свого плачу...
Та ж роками терплю й, щоб не видати болю, німію...
І мовчу, і мовчу, і мовчу,І мовчу, і мовчу, і мовчу.

Все мине, все мине, і у згадці залишиться дата,
що у неї мій світ перекинувся дном догори...
...Як багато, багато, багато потрібно сказати!!!
Поспішаю й не знаю, що буде, як ти догориш...

Далі зверхнє життя не спитавши, війне сивиною...
...Як потрібна, потрібна, потрібна душі нагота!
Не цураюсь своїх я. Та нині найбличжі зі мною -
це Вогонь і Вода, ці Вогонь і Вода. І Вода...

Тетяна Яровицина