ПЕРЕДМОВА

«...ДИВИСЯ ГЛИБШЕ!»

Цілком природно, що часом нам доводиться починати з білого аркуша. Життя. Чи книгу. Чи передмову до неї. За буремних часів «білий аркуш» доля видала і мені.

Скільки тече Дніпро - стільки глупство і подвиг наздоганяють одне одного, на періоди великих очікувань невмолимо насуваються пекельні періоди втрат, нестримні протести змінюються тривалими депресіями, але завжди на розтерзаному видноколі жевріє надія на краще. Оманлива чи ні - як пізнати? З висоти людського зросту й не осягнеш.

Усі ми живі люди - гостро реагуємо на події, комусь довіряємося, на щось сподіваємося, чогось впритул не хочемо бачити, об щось розбиваємо лоби. І, аби не розхитати цей світ до основ, мусимо будь-що йти назустріч одне одному. Пояснювати свою позицію, переосмислювати життєві етапи,
визнавати помилки, не соромитися висловлювати почуття. Це - єдиний шлях не збутися себе, не втратити прекрасну, багатющу землю, залишитися її вдячними дітьми.

Три останні роки дуже змінили мене, моїх друзів, мою країну. Всього було - і розбрату, і єднання, і суперечок, і втрат, і боротьби з химерами, і пекучого людського болю... Довіку буду вдячна людині, котра, вибивши з мене сльози під час одного з гострих дружніх диспутів, наостанок примирливо, але твердо промовила: «Дитино, дивися глибше!» Ці слова тепер завжди зі мною.

Але ж як важко позбутися звичного ситуативного мислення та примітивного звіряння на шаблони, привчити себе до незручних запитань, і на власну адресу насамперед! Нам миліша боротьба з наслідками, від причин ми вернемо очі. Чесна відповідь на питання: «Що я хочу (зможу) побачити внаслідок своїх дій?» важить більше, ніж ми гадаємо. Ментальність та історичні обставини - речі беззаперечні, проте мусимо пам'ятати, що за нашу країну нам і відповідати. Кожної миті свого життя.

Моя «Тендітна сила» увібрала в себе різні думки, різні долі. Аби читач зміг якось відстежити динаміку подій і напрям думок, твори було впорядковано за тематичними розділами, а хронологію направлено навспак - від темного до світлого. Сподіваюся, крихітні поетичні «пазлики» цієї доби дозволять нащадкам відчути, що ж справді діялося в наших душах і довкола.

Колись усі притомні книжки сьогодення стануть на одну книжкову полицю - і це буде справжня Україна, в якій ми, попри все, маємо щастя жити.