Самотні роздуми книгоманки у Всесвітній день мрії

Невдовзі виповниться два роки, як я перебазувалася поближче до книжок, щоб проміж багатьох світоглядних речей якось осягнути місце автора в літературі та скоригувати особисте ставлення до власної творчості. Поясню: коли перебуваєш поряд зі стотисячним масивом книжок, мимохіть замислюєшся над питанням: а нащо ще одна? А якщо ще одна, то якою вона має бути... щоб що?

Зрідка згадую, що крім роботи, яку я щиро люблю і якою поглинута, я ще є авторкою (не вельми амбітною) трьох власних збірок поезії (виданих): "Контрастьі" (ВПП "Контраст", 2011 - власним коштом), "Тендітна Сила" ("Смолоскип", 2017 - коштом видавництва), "Я буду тінню твоєю, Світе!.." (Видавець О.О. Євенок, 2019 - власним коштом), однієї готової до друку (яка вже 7 років не знає, чи авторка взагалі колись видаватиме книжки російською), однієї збірки поезій (вимальовується за образом і подобою "Тендітної Сили"), однієї кумедної книжки про дорослих очима дітей (з претензією на унікальність: співавторами та художниками є діти), а також співавторкою понад десятка колективних збірників поезій (участі коштом автора не пропонувати) і перекладачкою, редакторкою ще з півдесятка вітчизняних книжок... Коли є наснага, міркую: що ж далі?

На перший погляд ніби непогано. Враховуючи те, що я пишу не аби видати, а коли притисло і вже не можу не писати. Тобто, фактично всі мої твори - це або прозріння або маленькі істерики, які я не можу втримати в собі. А коли я одного чарівного дня то все збираю докупи і роками довершую, виходить доволі цікаво. Питання в одному: нащо щось видавати, якщо я свідомо не створюю продукту, який продається.

З одного боку, не мій це клопіт, бо не мусить автор ставати ремісником. До того ж, я звикла робити багато і лишатися прозорою (усі, хто має прізвище на останню літеру алфавіту, зрозуміють). Від самопіару швидко втомлююся - для видавництва я така собі знахідка.

З іншого боку, давно засвоїла одну річ: в ім'я, як у бренд, треба вкладатися. Автори в будь-якому випадку це роблять: якщо не грошима, то життєвою силою - інтелектуальною працею (психоемоційним станом), часом, зором... Зрештою, роки "вкладання" призводять до виснаження і ступору. Для чого?

Дуже заважає авторському просуванню "нетоварне" ставлення до власних книжок: мені, наприклад, набагато важливіше подарувати книжку тому, кому вона конче потрібна, або поставити її на службу людям. І щоразу я знаходжу нову "відмазку": то ця книжка - про мою країну і я не можу її продавати; то інша книжка - про дуже особисті речі і про мою родину і я не можу її продавати. То - з'їжджаю зі слизьких спонсорських пропозицій, бо я також не продаюся. Отже, на питання: хто за те все заплатить, тихо відповідаю шерехом банкноти, відірваної від родини. Проте гарувати на те, щоб видаватися, віддавати витворене людям і роками самотужки повертати борги, зважаючи на деякі обтяження долі - цілковита дурня.

 І тоді стаються цікаві випадки.

Влітку на прохання моєї щирої шанувальниці провести творчий вечір відповіла відмовою й обгрунтувала: "Я вигоріла. І вже давно не читаю своїх віршів. І не знаю, чи буду. Пробачте". А у відповідь почула: "Таню, як ви можете? У вас такі життєдайні вірші. А ваша книжка у мене настільна. Я щодня її читаю". Не знаю, чи багато таких (озвіться!)

Декілька випадків упродовж одного цього тижня змусили мене замислитися над цим ще пильніше.

1) Мене кличуть на закриття виставки "Сильні духом. Мами", я вперше за 2 роки читаю вірші з "Тендітної Сили" живій авдиторії у намоленому місці - Музеї шістдесятництва й відчуваю шалений відгук. Мама полеглого воїна дякує мені за підтримку словом. Тоді приходить відчуття потрібності - велика вдячна сила, яка виводить з карантинного ступору.

2) Останній примірник книжки, дорогої серцю. "Тендітної Сили". Замовила його на yakaboo через безкоштовний сервіс Meest. Сервіс непоганий, але не була готова два дні бігати шукати поштове відділення, ніби місце під сонцем (про це напишу окремо). Дивом знайшла книжку в мережі з надією зробити подарунок важливій для мене людині (так зазвичай змушені робити багато авторів, які видавалися коштом видавництва, або домовлялися про продаж власних книжок із реалізаторами будь-якого штибу). Поворітьма думала, чи не видати все ж таки останню свою російськомовну збірку - бодай 10 примірників (прошу відгукнутися передзамовленням тих, хто хотів би її мати).

3) І ось - примірник книжки у важливого адресата, решта - у друзів, волонтерів, воїнів, у в декількох бібліотеках, добірка теплих відгуків - на авторському сайті, і наразі мені спокійно. Висновок на перспективу: треба щось робити. Можливо - ініціювати перевидання, якщо ця книжка крім мене ще комусь потрібна (шукати кошти або переконувати видавця, чого я ще, знаючи про зміну політики видавництва щодо видання поезії, не робила. Геть не було сил...).

3) Очі. Замість збирати гроші на видання чергової книжки вклала певну суму у власний зір - замовила окуляри. Він мені ще ой як знадобиться, адже роботи маю вдосталь - і на роботі і поза нею, а генетика в мене така собі.4) Відхід у засвіти десятка знайомих і близьких людей і черговий похорон цього тижня. Висновок: ми вичерпні і треба встигнути щось лишити світові, крім думок, де взяти гроші. Адже поет мусить бути вищим за усе земне, чи не так? )))))

5) Творчий вечір колеги по перу. І я, окрилена, читаю її глибочезні твори. І розумію, що вони лікують мене і всіх, хто нас чує.

6) Вчорашня розмова про поезію. Людина по прочитанні повернула у бібліотеку (мені) мою "Тендітну Силу" (де-не-де із закладинками - зачепило), і ми з пів годинки об обідній порі говорили про книжку, про Україну, про українську поезію і зважували ймовірні спільні плани.

7) Відмова в оплаті коштів через термінал (вашу картку обмежено). Так, я жива людина: я їм, п'ю, борюся за виживання - своє і рідних, трохи допомагаю іншим... Ні, це не скарга. Чергове китайське попередження долі: нікому нічого не можна заплатити і спланувати, маючи нуль на своєму рахунку.Доле, дякую! Ланцюжок замкнено. Треба шукати вихід. Він напевно є, тільки з утоми мої очі його не бачать. От, бачите, навіть окуляри на носа повісила.

*****************************

Словом, ті, хто потребує плодів моєї праці або щось тямить у цьому житті, проведіть зі мною роз'яснювальну бесіду! Чи запропонуйте дієві схеми виживання творця в інформаційному просторі й обіцяйте направляти. Правду сказав мудрий митець Кирило Стеценко: "Коло кожного творця має бути хтось дорослий. Управлінець!.. Бо творець без нього пропаде" Без сліду заздрості радію за колег по перу, які подаються на різноманітні конкурси-премії і отримують заслужені нагороди. Розумію, що цим теж важливо займатися, але вперто цього не роблю. На питання "Чому?" адекватної відповіді не маю. Ні, номер картки поки що не лишаю. Може, колись...В першому коментарі даю посилання на авторський сайт. Може, для когось він стане розрадою. Всіх обійняла. Ваша Я.

Коментарі: https://www.facebook.com/tetyana.yarovytsyna/posts/4350698458379100