Тендітна Сила

За життя моє, за «третє око»,
що блукає ген за небокраєм,
друже мій, суди мене жорстоко!
Хай твій суд навпіл переламає...
Ти ж бо з тих, що із завзяттям Лiнча
судять Всесвіт зі своєї ніші.
I нехай складуся вдвічі, втричі, -
знай: від того стану лиш сильніша.
Отака я. Всіх перепросила -
й підкорилась внутрішнім законам.
I моє уперте «місце сили»
в колі світла перед мікрофоном.
Мабуть, винна я, душа бездомна,
що у тіла є родина й вірші...
Рід - святе. Та... здавна всім відомо,
що святі страждають якнайбільше.
А дочка (в ній та ж пречиста сила!)
зазирає всесвітом в обличчя:
«Мамо, ти така у нас красива,
що не видно, ЯК тобі болить щось!..»
Затамую погляд, крок i подих:
то болить мені за Україну.
I найбільший мій тендітний подвиг -
приховати розпач від дитини.
Все одно: що прірва, що розлука.
Вдячно зичу світла у віконці
i... не знати, що воно за мука, -
у собі виношувати сонце.

Тетяна Яровицина