Я - бібліотекарка!

Вже майже 2 роки я живу цікавим повнокровним життям: працюючи, насолоджуюся, пізнаю світ у близький і зрозумілий мені спосіб. Я - бібліотекарка. З одного боку, прикро, що не одразу знайшла себе, а дала гаку в добрих 25 років. З іншого, шлях манівцями - це досвід, який вчить нас цінувати, що маємо, що вміємо. У минулому житті я навчилася багатьох важливих речей, які дуже допомагають мені нині. Я навчена працювати мізками, означати проблему і точково розкопувати її причини, а тоді усувати. Однак душею я нудилася, хай пробачать ті, хто довгий час вірив і вкладав свої фахові знання у мене.

Що цікаво, порожнеча заповнювалася миттєво, щойно я виходила в люди, і давала мені надію, що одного дня все зміниться.

І таки змінилося, але не одразу. Хисту не проп'єш, тож одного дня колега по перу привів мене у Грінівську Вітальню бібліотеки на Корчуватому. Як здавалося мені тоді - на край світу. Але на той «край» щосуботи в означеній порі збиралося добірне товариство для творчих зустрічей. До другої частини - гітари по колу та виступів гостей придалася і я. Як авторка я тоді була ще зелена і досі пам'ятаю, що під час виступу щоразу страшенно трусилися мої руки й коліна, але я була вдячна, що мене слухали! На мене дивилися очі, в яких читався щирий відгук!

Завдяки теплій гостинній атмосфері, створеній директоркою бібліотеки, пані Аллою Дубенюк, я мала змогу рости над собою та безперервно творчо навчатися - з кожним новим візитом на край світу, майже щосуботи. І завжди мене мучило питання: що змушує мене і два десятки людей зніматися серед вихідного дня з насиджених місць і їхати сюди? Секрет цього магніту був нехитрий: гарячі очі та комунікативні навички організаторів творчого процесу, їхнє вміння створити поле, в яке самовільно втягуються люди, багато людей. Але насамперед - дуже багато копіткої праці та креативності.

З початком російської навали часу в мене поменшало, але відчуття довіри до бібліотек не зменшилося. Бібліотеки Києва першими відгукувалися допомогою, коли ми зверталися до них по неї. Серія благодійних концертів, понад двадцять з них - у бібліотеках міста, дали змогу допомогти вибратися з біди не одному пораненому воїнові.

Другим, вже ближчим бібліотечним місцем сили для мене стала Бібліотека імені Миколи Реріха на Єреванській, 12. Тоді її очолювала Іванна Щербина. Та сама історія: ті ж гарячі очі бібліотекарів. Ті ж повнісінькі зали глядачів. Багата творча палітра гостей та цікаві дискусії...

А далі - понеслося. Відчуття спраглості до живого слова, відчуття потрібності (є для кого писати) дарували десятки київських бібліотек. Наснажували. Відволікали від життєвих негараздів. Зігрівали...І за межами столиці, куди не поїдеш - те саме. Людям з гарячими очима там ніби медом намазано. І сенси, і розмови в бібліотечних стінах, і фізичні, і духовні обійми дарували усвідомлення долі й відчуття свого, рідного...

Радію, що бібліотекарі - мої друзі. Радію, що пов'язала своє творче і професійне повноліття з бібліотеками Солом'янки. Тут якщо не якесь навчання чи підвищення кваліфікації, то якийсь творчий виклик, здатний вивести людину з будь-якого ступору. Я й не думала, що доля так хитро спровадить мене у цей фах, ніби шар у лузу. Але я вже майже 2 роки живу, щодня пропускаючи крізь себе, крізь власний світогляд пам'ятні дати, постаті, ювілеї, історичні події і книжки, книжки, книжки...

Насправді це дуже незвично і трохи складно - відгукуватися на дати, але це робить мене ближче до моєї країни і я відчуваю, чим вона дихає, за чим журиться, чим пишається. Тож вбачаю у тім величезну користь для себе, як для особистості. Страшенно радію з того, що український книжковий ринок заворушився, і кияни мають змогу більше читати українською!

Бібліотека стала для мене і домом, і інститутом післядипломної освіти. Одне тривожить: мені геть не пишеться. Робота перекрила собою всю потребу в самореалізації. І з роботою виходить як у незабутньої Ліни Костенко: «Я думаю про тебе весь мій час, але про це не треба говорити!»

До чого це я? Щиро вітаю із професійним святом усіх своїх колег, з якими мені пощастило працювати і товаришувати! Де ще можна зустріти щодня стільки натхнення, креативу, брейнсторму, творчих експериментів, командного «а давайте!», добра і вибухів сміху? І, на хвилиночку, колектив - переважно жінки. Проте - о чудо! - осередок культури, на диво дружний і неповторний. Словом - люблю вас! Радію, що і з мене є яка-не-яка користь для України. Разом - сила!P.S. Трохи атмосферних бібліосвітлинок вам у стрічку! Просто скріни екрану з авторського сайту...