Відгуки на книжку "Я Є"

Кирило Булкін

Читаю, радію зустрічі зі справжньою поезією! Суб'єктивно, гостро, іноді з публіцистичним запалом аж за край, але, безсумнівно – щиро і безсумнівно –  по-справжньому! Цікаві рими, цікаві сенси, цікаво побудовані строфи. і в публіцистиці, і в римованих роздумах у вас завжди є оригінальність, вимогливість до слова, і ніде нема необов'язковості, притаманної поетичному аматорству). Про улюблені вірші скажу, коли повністю дочитаю. 
Дякую ще раз! 

Євген Єльпітіфоров

Коли я вчився в 8 чи 9 класі, в нас була така товста книга по біології, як кірпічіна, можна було нею вбити. Або може там було стіки цінного, що норм. людинка не витримає. А от з книжкою Tenditna Syla все логічно. Вона тепла. І там є про котіка) Будьте! Бо як по-іншому?

Ірина Небеленчук

Є такі читачі, які не просто читають, а й проживають кожен вірш, авторські відчуття, мовби свої власні, і від того виходить довго та боляче. А ще й тепло від глибокої поезії, і болісно, і радісно, що з автором на одній хвилі і від того, що її переживання близькі мені, а отже знаходять відгук у душі. Читаєш, ніби п'єш живильну воду, яка наповнює увесь організм одним-єдиним відчуттям... ЖИТИ! А "подарунок" буде обов'язково. Ти ж знаєш, я не розмінююся на дріб'язок. 

Олена Холоденко

Забрала з НП нову книжку Тетяни Яровициної. Розгорнула навмання.Сторінка 58 – вірш «На аркані».

«Так нестерпно дивитись,
Як сонце любові сіда…
Марна справа – в зеніт
Затягнути його на аркані…»

Він про те, що коїться в душі дитини, коли батьки не знають, що таке бути щасливими, і їй не успадкувати щастя. Але… дитяча підсвідомість волає: «Любити, любити, любити!»… Цей вірш про нестерпність вимушеної евакуації. Про те, що наші люди, серед яких 1,6 млн дітей, живуть на тимчасово окупованих територіях – і ми маємо пам'ятати про це щомиті. Про цінності українців, завдяки яким ми продовжуємо чинити опір... Особисто для мене ці поетичні рядки озвучили глибоко сховане: час відкривати шлюзи, брати віжки в руки – й вивільнювати внутрішній нурт. Аби аркан страхів виплітався у вервицю, перетворився на танок… На цьому спойлерити припиняю. Замовляйте самі й видобувайте свої сенси... Таню, дякую за книжку і натхненний дарчий напис. Занурююсь. Може, упіймаю білчин хвостик...

Олег Максименко

Отримав свій примірник з автографом (за що окрема подяка). Відверто кажучи, книга навіть перевершила мої очікування. По-перше, дуже гарно технічно зроблена: гарний шрифт, що легко читається, зручний розподіл тексту по сторінках, якісні ілюстрації. По-друге – це тексти за значний відтинок часу, що висвітлює динаміку світогляду автора. Але, найголовніше, – це сам шлях від розпачу до світла. Навіщо взагалі ми пишемо? Щоби відокремити біль, викладая його на папір? Щоби через катарсис висвітлити душу та мати сили йти далі? Щоби гнів та біль переплавляти у тиглі душі на світло? В кожного своя відповідь. Шукайте свій шлях.

"Найстрашніше – не вмерти:
найстрашніше – це зникнути, ніби тебе й не було!
А залишити слід?! А зоставити плід?! А віддати тепло?!"

Дякую, Тетянко, за силу тепла, загорнуту в слово. Це потужна книга. 

Дар’я Міхньова

Вірші, що дійсно розворушили і розчулили душу, якнайкраще відображають поєднання Тендітності, світла, оголених нервів, усвідомлення крихкості життя, та Сили, життєствердної, повної внутрішнього напруженого струму, волі, що не дає впасти у відчай. Іноді хотілося відкрити книгу і прочитати лише один вірш, а іноді вони поглиналися залпом, сприймалися хвилею, потоком, один за одним. І центральним для мене залишалося це відчуття Оголеного Нерва. І любові до рідних, друзів, Батьківщини. А ще запрошення на діалог з самим собою, своєю совістю та страхом прожити, відчувати і робити "напів" і "недо". Найбільш відґукнулись, напевно, "Умить", "Недо...", "Молитва до народу", "Під столом. Карантинні алюзії", "Розмова про Я", "Мамо!..", "Пробачити", "Світоглядне", "Самокритичне", "На Аркані", "Україна. Свобода. Істина", "Про дива і диван", "У дерева мого дитинства", "Ця осінь така!", "Як є до кого...", "Най так і буде завтра і одвік!"

Ігор Рубцов

...В другій половині століття свого життя вперше отримав подарунок – книжку "Я Є" від поетеси Тетяни Яровициної в її День народження.

Легко читаються рядки, за якими впізнається улюблене місто, пригадуються пережиті разом події, спливають обличчя хороших і добрих друзів, до яких ми маємо спільні симпатії. Збірочка для нас і про нас, велика за обсягом і водночас – маленька, бо поміщається одним файлом в кишеньковому розумному телефоні. По прочитанні її всієї, тягне знову відкрити PDF-ник і, проскроливши екран, зупинити і посміхнутися на словах Таніної доні:

«Сонце з-поза хмар ввімкнуло мигавку,
Погляди пантрує звідусіль…
Радість у дитячім світлім вигуку: – Мамо, ма-а! На НАС
усівся Джміль!»

І, знову ж, знайти в авторській сповіді себе:

«Я раюю від Мови! Дивуюсь: Вона, попри всі безнадії і вроки,
живить мрії, стремління,
думки, імена,
робить небо любови глибоким...»

Частина Тетяниних віршів, покладених на музику, давно живуть окремим життям на сценах країни і вони повернулися в друкований текст, перевірені часом, оплесками слухачів, підсилені акордами мелодій, що самі собою спливають в пам'яті.

Вони ще надихатимуть наших лицарів, нагадуючи, що їхній звитяжний подвиг не марний. І коли війна завершиться перемогою над ворогом, а безумовно так і буде, слова текстів і музика стануть артефактами майбутньої історії, що пишеться сьогодні.

Присвяти – окремі ексклюзивні подарунки в подарунку. Скільки тут знайомих імен! Вірш за віршем, спогад за спогадом. І допоки наш світ, зрушений з місця втіленням підлості, цінність таких рядків помножується.

Нас знову намагаються розірвати, як молекули чогось міцно переплетеного. Та й самій авторці на долю випало далеке «відрядження» з невідомим терміном завершення, що в сумі всіх подібних доль, вкладається у вислів: «Нашого цвіту по всьому світу».

І тому подарунок для нас, друзів, надійшовши звідти, набув найбільшої цінності.

«Десь лишились мої
ілюзорні окови...
крила... справ тисячі...
і надії, і сміх...
Уві сні, уночі,
в глибині бомбосховищ
зі Своїми сиджу,
підбадьорюю всіх...

Бо Любов – над усім,
не підзвітна нарузі!
Як потрібна броня!!!
Бо ж чекають-таки
недоглянутий Дім...
необійняті Друзі...
нездобуті Знання...
непочаті Книжки...»

Нічого, Таню! Ми – українці! Ти подарувала нам, розпорошеним світом, більше, ніж собі уявляєш. І зробила це на свій День народження. Тому ми обов'язково дочекаємося Дня, про який мріємо всі. Ні про що інше, як про нього. Не потрібно навіть пояснювати, який той День. Наша взаємна підтримка сильніша за кордони, правда?
листопад, 2022

Галина Дацюк

У той недільний ранок ми десятки разів повторили за Тетяною: «Я Є!». Кожен і кожна відчули власну причетність до книжки, яка торкнулася наших сердець. Її сторінки розгорнулися проєкцією на наші переживання війни, досвіди, страхи і радості. Чудова книжка чудової Тендітної Сили! 

Тетянка сказала, що коли ми зіткані з болю, дуже важливо відчувати, що Я Є. Ніхто не знає, що переживають люди поруч з нами, тому важливо вміти чути. «У мені проглядає українська впертість». Побувши з тривожним розладом, «я судомно намагалася пошукати ресурси. Ми працюємо над меморіалізацією власного досвіду. Важливо зафіксувати, що ми відчували під час війни". Сказала, щоб розраховували свої сили і не надривалися, а акумулювали власну батарейку для чогось корисного. Коли люди працюють з якимось сенсами, то народжуються книжки. 

...Білочка на обкладинці – Тетянина ідея.
«Ви подивіться, за яку тоненьку гілочку вона тримається!».
Тримати рівновагу за найменших можливостей – умова нашого буття сьогодні і завжди.

"Болить аж до крику моє українське ядро..."
"Розкрити пелюстки душі..."
"На три життя вперед... – присвята Максиму Петренку…"

І ще безліч сенсів акумульовано у цій книжці, яка працює, як могутній павербанк. І притягує сердечними і нелукавими сторінками. 

З радістю придбала книжку «ЯЄ!» з білочкою на обкладинці. Білка – моя улюблена рудохвістка з дитинства. Завдяки їй виростають могутні дуби, де їх ніхто не садить. Бо сховає часом жолудь у м'якому місці, а тоді забуде, а зерня сходить деревом. Дорога і дивовижнаТетянко, дякую вашій Білочці, бо вона посіяла у наших серцях могутню силу, що сходить любов'ю. Обіймаю!

"Живіть, усі близькі й далекі друзі..."

І нехай світять зелені вогники у "домівках" ваших месенджерів.

липень, 2025

Тетяна Вишко

Та, попри все, Я Є!Людиною, білкою в колесі, жінкою, матір'ю, колегою, другом! Мотаю тисячі кілометрів – від себе і до себе!Творю, падаю, плачу, підіймаюся, зміцнююся, обіймаю! Люблю дужче. От щоразу – дужче!Скажете, не буває? Я знаю, що не скажете – хто, як не ми, це відчули?Але коли береш до рук книжку "Я Є" Тетяни Яровициної, усе пережите відкривається перед тобою, як у калейдоскопі. Серце починає впізнавати те, що вже відчувало не раз. І приходять нові усвідомлення – про силу всередині, про шлях людини, по якому йти – це мистецтво любові. Як це добре, що творчість має таку силу! Цієї середи у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого на Подолі відбулася презентація книжки « Я Є» Тетяни Яровициної. Це було прекрасно! Чудова подія, люди, зал, прийняття, простір Бібліотеки!Щаслива, що побувала там, що слухала, говорила, надихалася мотивувалася. Говорімо собі цю нашу ментальну фразу "Я Є". Бо це – про пережите і про любов!

листопад, 2025

Леся Шаповал

Читаю-перечитую книжку... є кілька віршів прям "моїх-моїх" –  настільки перегукуються стани і сприйняття багатьох речей. Навіть болючих. Процитую ті, які найбільш зрезонували тут. Таке бентежне відчуття причетності творення книги, коли ти читав книгу в рукописі, коли знаєш як відбувався весь робочий процес. Коли ці тексти вже стали такими рідними... Але читати книгу, і читати рукописи – то зовсім про різне.... (скажу з власного досвіду – навіть для самого автора). Це так ніби вже дитина народилася і сповита мирно посопує у ліжку, а не ви не носите її в собі, прислухаючись до себе її бажань, так ніби вона керує вами. Так і з книгою – коли автор отримує перший сигнальний примірник перший друк... так і з читачем... коли він отримує перші екземпляри книги, особливо – коли ще з щемним підписом... Коли Таня попросила щось відібрати з її рукописів для друку – задача видалася для мене аж заскладною... Як я згодом зрозуміла, читаючи коментарі, вона була заскладною для багатьох з нас. Наскільки сильними, прискіпливо відредагованими виявилися вірші, наскільки перегукуються вони з часом у якому ми живемо, резонують... було жаль, щось "не пустити" в книгу. Я вже якось писала тобі, Таню, що твої вірші для мене як поводирі. До цього додам нині, що мене вони ще й вчителі й натхненники. В твоїх рядках знаходжу так багато того, що відгукується, чим хочеться поділитися з іншими, на що хочеться відповісти, щоб продовжити поетичний діалог. Вони зачіпають чимало нерозкритих питань в мені, вони "називають" проблему ще коли я тільки ходжу колами біля неї, я багато рядків проживаю разом з тобою, наскільки мені близьке те, про що ти пишеш, тому твої роздуми ще й рушійники – бо спонукають та вказують часто на джерело сили, щоб рухатись далі. Дякую, Таню, за щемний підпис про вірне плече. Але, насправді це ти вірне Плече в усіх проєктах. Словом, безсонними ночами часом над мегамасштабними задумами... зі здатністю ціною власного здоров'я, кількатижневих недосипань поза основною роботою, вивезти на собі найнереальніші задумки. І при цьому ще й означити це у вірші... Де б і коли ми не пересікалися – то окрім плеча ти ще й Двигун. Дякуючи тобі чимало авторів мають свої збірки, свої книги, прискіпливо відредаговані твоїм пильним поетичним оком )) – і я серед них. Дякую Таню, за цю нову книгу, яку попри свою мегазавантаженість, попри всі життєві проблеми (розумію, наскільки це нелегкий труд), знайшла сили видати, за можливість читати і осмислювати мені і кожному допитливому твоєму читачеві. Дякую за тексти, які, безумовно, заслуговують більшого тиражу у великих видавництвах... Дякую, кожному, хто долучився до книги, хто верстав, вичитував, дизайнував, донатила на видання. Дякую, Таню, що ТИ Є.... БУДЬ, Таню, ще довго і натхненно з десятками нових поетичних збірок!

Червень, 2025

В’ячеслав Купрієнко

В моїх руках – книга перемоги. Так, це маніфест нашої перемоги. Зараз поясню. Усі ми йдемо сходинками до Говерли нашого українства, хто попереду, хто трохи позаду. Але йдуть усі, хто прагне, та й навіть ті, кому байдуже.

Коли ми переходили "на той бік дороги", я зробив декілька публічних заходів-роздумів під назвою «Хто я є. Крок до України», вважаючи, що мій досвід може бути корисним для інших. В мене було питання до себе «Хто я є?» Я шукав відповідь, ми усі шукали, хтось досі шукає... Але зараз це питання зникло, бо вже зрозуміло «хто?» – українець. І яке ж було моє здивування, коли я побачив назву Тетяниної книжки –  «Я Є»!
 Ось він наступний крок і ствердження, по суті маніфест: «Я Є». Крапка! Попри страшну війну, попри величезні втрати людей, територій, ми зберегли суб'єктність держави, поетичною мовою так і звучить «Я Є. Ми Є». 

Переді мною вірш Тетяни «A way of being» («Спосіб буття»), присвята чудовій бельгійській родині, яка надала прихисток після вимушеної евакуації з Києва.

«…Нас зустрічають очі: зелені, сині,
п'ятеро пар – дитячих, плюс дві – собачих.
Втома… Нарешті вдома! А чи в гостині?
Завтра дізнаємось! Завтра усе означить…
Погляди теплі, ніби пухнасті ковдри…»
Мене зупиняє оцей поетичний прийом зрівняння живих очей з ковдрами. Наче такі непоєднувані речі, але одразу стає так тепло і затишно. Одразу виникає величезна вдячність до тієї зовсім невідомої мені родини, навіть не знаю, з якого вони міста. Але цим порівнянням сказано все, тут закодована сутність сучасної Європи. Та гуманітарна, людяна місія, яку Європа зрощувала в собі протягом століть: демократія, права людини, повага до інших тощо. Добра, стара, бабуся Європа надала 5-6 ти мільйонам українців прихисток. Водночас ми не можемо просити від цієї бабусі захисту, вимагати зброю, тим більш дати по зубах цій знахабнілій «братській» істоті.

«…Буде над нами сонце й дощі з вітрами. Будуть питальні погляди і дилеми. Й скаже сусідці наша бельгійська мама: «Ці українці – сонце в житті моєму!»

Українці – сонце, каже Європа вустами хазяйки дому, що надала прихисток. І це самісінька правда. Ми, українці, світимо і висвічуємо усі найтемніші закутки самозаспокоєної Європи. Європи, яка приспала свій лідерський дух і заплуталась в ліберальних цінностях, міряючи ними відверте зло. Тут же в цьому вірші саме про це:
«…Буде Брюссель, всесвітня квартира НАТО… Будуть плакати-вигуки: «Дайте зброю!»

Росія – це стара азійська цивілізація, не лагідна бабуся Європа з добрим поглядом і млинцями, а зла кістлява Баба Яга, яка живе в хатинці на курячих ніжках.

От вам дві картинки двох різних цивілізацій, які влучно розкрила Тетяна у своєму вірші, і загалом цією збіркою висвітила наш цивілізаційний вибір, показала світло українського сонця двома буквами, двома голосними, двома словами: Я Є!
листопад, 2025