З Вибраного

Берегині Марині Соченко

В мені – ярінь. В мені прадавній код.
В мені – пастель, олія і часопис…
О Боже ж мій, поглянь на цей народ,
приречений баритися й боротись!

Чи, мо', ти так йому багато дав,
що він не поспіває за собою?!
Чи то московський піп тобі сказав,
що мій народ не візьметься до зброї?!

Поглянь на силу, волю і красу,
серця гарячі, руки неледачі!
На ту Любов, що людям я несу…
Заглянь у серце! Ти його побачиш!

Сумного неба стомлений тримач –
не до снаги йому спання на чатах.
Навчивсь у Тебе гніватись? – пробач…
Ти ж не сліпий! Нам є що захищати!

Несила вже втрачати скорбний лік.
Вчимось натомість розрабіло жити:
тримати лад, не підставляти щік,
як треба – всеньку Землю боронити.

Не відвертайся, глибше зазирни –
чи то віч-на-віч, чи приходь на віче!
…Чи до снаги тобі його сини
аж так, що їх весь час до себе кличеш?!

О, скільки ще запеклих рубежів?!
Болючий, свій, нікому не залишу.
Як з нами Ти, гетьманам підкажи,
хай вчаться дбати: люблені вірніші!

Я – берегиня (хто вони – з'ясуй),
і поки ще при мудрості, при хисті,
я на сторожі виставлю красу
у всім її болючім беззахисті.

Нехай дзвенять мальовані світи,
і стоголосять барвами до Тебе!
Я знаю, як це важко – берегти
самих від себе.

2019

* * *

Він не хотів би, Мамо, Ваших сліз-
повірте сину! -
у запальному серці гадку ніс,
що Ви красива!
За цю красу і щастя йшов на страх...
За Вас, Матусю!
За світ гостинний в Маминих очах,
за велич в русі...

І, попри долю віддано-хистку,
як вічне Чудо,
він завжди Вас любитиме - таку,
і поряд буде!
Любов - єдина сила на землі,
що не вмирає,
а ми - лиш гості, літні чи малі,
у Небокраю.

І хай доба зневіри на порі,
ми тут, єдині:
нам всім украй потрібні Матері.
І Україні...
Бо хто ж любов'ю зросить кожну мить,
насіє квіти?!
Тому яснійте, Матінко, й живіть -
вчіть Світ любити!

...Він не хотів би, Мамо, Ваших сліз!..

Тетяна Яровицина